Губернаторка Нью-Йорка Кеті Хокул вважає, що ШІ має бути «менш злим»

Сьогодні я розмовляю з губернаторкою Нью-Йорка Кеті Гокул і одразу попереджу вас — цей епізод розвивається дуже стрімко. Зрештою, це рік виборів, на кону стоїть шокуюче багато питань технологічної політики, а губернаторка Гокул зайняла чіткі позиції майже щодо кожного великого технологічного питання.

Наприклад, Meta щойно досягла мирової угоди з десятками штатів, зокрема Нью-Йорком, яка дуже конкретно обмежить використання підлітками таких платформ, як Instagram. Губернаторка Гокул рішуче підтримує ці та інші обмеження, як ви почуєте. Але вони мають свою ціну — повсюдна перевірка віку означає, що дорослим також доведеться пред’являти посвідчення особи для користування інтернетом, що фактично унеможливить анонімність онлайн. 

Тож я запитав про це, а також про те, чи означає ця нова угода, що Meta фактично визнала в судовому позові: подібні регулювання висловлювань можуть не витримати перевірки на відповідність Першій поправці, якби губернаторка спробувала запровадити їх законом.

У мене були схожі запитання щодо обмежень Нью-Йорка на так звану «привидну зброю», які не дозволяють 3D-принтерам друкувати деталі зброї. Цей закон уже оскаржують — не в судах, а активісти на кшталт Коді Вілсона, який керує найбільшою базою файлів зброї для 3D-друку і який почав змінювати ці файли в процесі, який називає «гокулізацією», щоб показати технічну беззубість заборони. Я запитав про це губернаторку, і, ну, ви почуєте, як вона кидає Коді виклик у відповідь.

О, але це ще не все: ми також поговорили про стеження та камери Flock і, звісно, про політику штучного інтелекту та дата-центрів у рік виборів. У липні губернаторка Гокул підписала мораторій на один рік на будівництво дата-центрів, і я хотів дізнатися, чого вона очікує після його завершення, щоб зробити дата-центри прийнятною для реалізації пропозицією. 

Ми також трохи поговорили про мера Нью-Йорка Зограна Мамдані і, звісно, про її організаційну схему уряду штату. Думаю, цього разу буде багато цікавого.

Гаразд: губернаторка Нью-Йорка Кеті Гокул, почнімо.

Це інтерв’ю було незначно відредаговано для стислості та ясності.

Губернаторко Кеті Гокул, ви — губернаторка штату Нью-Йорк! Ласкаво просимо до Decoder.

Дякую. Рада бути тут.

У мене так багато тем для розмови з вами. Часу небагато, тож ми говоритимемо швидко. Ви готові?

Готова.

Гаразд. Я хочу почати з того, що називаю запитаннями Decoder — у форматі бліц. Думаю, робота вашого офісу та уряду штату для більшості людей дуже непрозора. Тож я ставлю це запитання всім. Як структурований офіс губернатора? Як ви вирішували, як його структурувати? Як ви його організували?

На вершині — губернаторка. Потім є керівна команда, команда старших посадовців. Є секретар губернатора — головний радник. Це звучить так, ніби це людина, яка веде протоколи на зустрічах, але секретар губернатора — найвпливовіша невиборна посада в штаті. Коли я стала губернаторкою п’ять років тому, я сказала: «Я хочу оточити себе найрозумнішими, найкращими, найздібнішими людьми». Я не знала багатьох із них, але їх дуже рекомендували завдяки досвіду в бізнесі, уряді або технологіях. Я сказала: «Приведіть мені найрозумніших».

Є рівень членів старшої команди. Одна людина керує всіма відомствами. Є 45 різних відомств — від Департаменту транспорту до відомств, що опікуються довкіллям, житловим будівництвом та економічним розвитком. Усе це зрештою перетворюється на досить велику бюрократію. Я ухвалюю рішення, але перед остаточним рішенням отримую інформацію від багатьох рівнів уряду. Водночас я доволі швидко ухвалюю рішення. Покажіть мені факти — і я можу миттєво ухвалити рішення.

Ви перебрали посаду від попередника за складних обставин, а потім перемогли на повторних виборах. Ви сідали й створювали організаційну схему того, як має працювати ваш офіс?

Так.

Скільки це зайняло?

У певному сенсі я успадкувала вже готову схему, але на початку в мене було не так багато інструментів. Фактично в перший тиждень моєї роботи стався ураган. Я не знала, як оголосити надзвичайний стан. Я ще не найняла цю людину — керівника служби надзвичайних ситуацій. Ми були трохи захоплені зненацька. Штат продовжував працювати, але я зрозуміла, що потрібно робити більше. 

Я завжди шукаю талановитих і розумних людей та намагаюся ротувати кадри. Іноді я створюю комісії, як-от Комісію майбутньої роботи, щоб залучати експертів не лише з моєї адміністрації, а й з усієї країни — людей, які розуміють, як ШІ витісняє робочі місця: хто найбільш уразливий, як із цим упоратися і як навчити людей долати ці перешкоди або сприймати ШІ як можливу кар’єру. Я постійно знаходжу способи доповнювати свою команду галузевими чи тематичними експертами.

Це запитання прозвучить безглуздо, але я ставив його варіації багатьом людям. Майже ніхто не сідає і не каже: «Мені потрібно намалювати нову організаційну схему офісу губернатора Нью-Йорка». Ви робили це на білій дошці? Відкривали PowerPoint? Ви просто сиділи самі з ноутбуком? Як це насправді відбувалося?

Можу розповісти вам дещо, чого мені соромно, раз уже ви так сформулювали? Я зробила це на юридичному блокноті.

Клас.

По-старомодному. Вибачте.

Так, ручка й папір. Ні, це чудово. Дуже мало хто так робить. Ви здивувалися б деяким відповідям, які ми отримували на такі запитання.

Я просто записала: «Ось що мені потрібно, ось яка команда мені потрібна». Це було п’ять років тому. Тепер я стала трохи кращою. Напевно, я попросила б Клода або ChatGPT дати кілька рекомендацій.

О боже. Ми ще до цього дійдемо. Не хвилюйтеся. Ви почали відповідати на це запитання, але це інше запитання Decoder. Як ви ухвалюєте рішення? Які у вас принципи?

Зібрати всю інформацію якомога швидше, перевірити її на міцність, а потім довіритися інтуїції.

Однією з унікальніших особливостей структури уряду Нью-Йорка є відносини між штатом і містом. Ми розмовляємо особисто в Нью-Йорку. Мер Зогран Мамдані досить агресивно виступає проти мільярдерів і технологічних компаній. Нещодавно місто виступило проти Amazon через її трудові практики. Як ви вважаєте, це було тут ефективно?

Я маю переконатися, що Нью-Йорк і штат загалом залишаються місцем, де ми підтримуємо інновації та нові робочі місця. Технології зараз на передовій. Я дуже пишаюся, що нас назвали штатом номер один у країні за створенням технологічних робочих місць, випередивши Каліфорнію, яка завжди домінувала в цій сфері. Це дещо говорить про нашу екосистему, і я хочу її розвивати. Я хочу, щоб люди, які мають лише ідею, могли використати технології для створення чогось, чого ніхто раніше не уявляв, і успішно це продавати. Саме на це я роблю велику ставку. 

У мера свій підхід, але загалом ми обоє хочемо, щоб Нью-Йорк досяг успіху. Для мене успіх також означає створення більшої кількості робочих місць завдяки супутньому ефекту. П’ятеро хлопців в офісі просто в цій будівлі можуть за кілька років створити 500 робочих місць. Такі можливості допомагають людям вирватися зі своїх обставин і досягти того, чого я прагну: більше можливостей для більшої кількості людей.

Над нами є WeWork. Треба піти й знайти цих п’ятьох хлопців.

Я питаю саме про агресивніший підхід мера. Він справді діє дуже агресивно. І, як ви сказали, цифри показують, що мільярдери не втекли, а навпаки — інвестують; технологічні компанії не втекли, а наймають людей швидше, ніж Сан-Франциско. Чи спонукає це вас до жорсткішого регуляторного підходу до технологічних компаній?

Я не застосовую регулювання просто заради самого регулювання. Я не підвищую податки просто заради підвищення податків. Я дію розумно, коли це необхідно. Наприклад, ми регулюємо технологічні компанії щодо соціальних мереж для молоді до 18 років. Моя робота — захищати молодих людей нашого штату, адже вони переживають серйозні проблеми з психічним здоров’ям — пандемія їх посилила, так, але багато хто так і не зміг подолати відчуття приреченості й тривоги. Особливо серед підлітків це повсюдне явище. 

Я бачу свою роль у регулюванні технологічних компаній у цій сфері. Ще до угоди з Meta ми розробили, ймовірно, трирічний пакет реформ, щоб змусити компанії робити те, чого вони самі інакше не роблять, хоча хотілося б, щоб робили — але це, мабуть, надто оптимістично. Наприклад, ми запровадили заборону на сповіщення для осіб до 18 років із опівночі до шостої ранку. Ці діти мають спати.

Ми кажемо, що алгоритми, які викликають залежність, більше не можуть безперервно атакувати молодь, а автоматичні налаштування приватності — це, і це дуже важливо, вже встановлено за замовчуванням. Не можна очікувати від батьків, що вони розумітимуть кожну платформу, куди можуть зайти їхні діти, чи кожен ігровий сайт і встигатимуть за ними. Надзвичайно важливо, щоб це відбувалося автоматично з використанням перевірки віку. 

Обмеження доступу молоді до чат-ботів зі ШІ та попередження, щоб вони розуміли: це не реальна людина, з якою, як їм здається, вони будують стосунки, — це приклад сфери, де, на мою думку, технології потрібно регулювати. Усе вийшло з-під контролю, і тепер уряд має виконати функцію захисту наших мешканців і молоді — найбільш уразливих. Я не регулюю, щоб придушити їхнє зростання. Я хочу, щоб вони розвивалися. Це розумний, стратегічний, більш точковий підхід до регулювання.

Я рада, що ви згадали угоду з Meta. Очевидно, це головна новина тижня. Meta уклала угоду з 47 штатами, зокрема Нью-Йорком. Я дивлюся на цю угоду, дивлюся на перелік обмежень, на які погодилася Meta, і моя перша реакція така: багато з цього, якби це ухвалили законом, зіткнулося б із Першою поправкою. Фактично це обмеження висловлювань, чи не так? Ми не дозволятимемо молоді користуватися цими платформами для спілкування в певні години.

Можливо, існує аргумент, який долає заперечення на підставі Першої поправки, так? Ризик для здоров’я підлітків настільки високий, що це насправді вузько сформульоване обмеження, яке відповідає суворій перевірці, але ми цього не знаємо. У суді це фактично ще не оскаржували. Meta просто надала вам це. А ще є перевірка віку, щоб довести, що вам понад 18 років. Навіть якщо ви дорослий, ви все одно маєте показати інтернету своє посвідчення, що є великою вимогою до людей, яких ці обмеження не стосуються. Тут багато всього переплітається. Як ви вважаєте, ви отримали від Meta поступки, яких інакше не змогли б домогтися простим ухваленням закону?

Ні, у Нью-Йорку в нас уже є закони, суворіші, ніж деякі умови, на які погодилася Meta.

Вас не турбують наслідки деяких із цих законів для Першої поправки?

Ні, не турбують. І ось чому: ми маємо можливість і відповідальність захищати наших мешканців. Перша поправка стосується ситуації, коли уряд каже, що ми обмежуємо ваші висловлювання. Відсутність сповіщень, які не дають вам спати всю ніч, коли вам 13 років, не є обмеженням вашого права на свободу слова за Першою поправкою. Це різні речі.

Іноді Першу поправку використовують як аргумент проти будь-якого державного регулювання. Люди кажуть: «О боже, ви порушуєте Першу поправку» або будь-яку іншу поправку. Я юристка. Я уважно це аналізую. Я не роблю нічого, що порушує поправки чи закони. Це не моя практика. Ми розумно структуруємо ці заходи й гарантуємо захист прав за Першою поправкою, одночасно захищаючи молодь від монетизації її психічного здоров’я компаніями, які керуються мотивом отримання прибутку. Це майже як куріння сигарет. Чим раніше ви їх підсадите, тим довше зможете утримувати їхню залежність.

Молодь не повинна зазнавати атак алгоритмів, що викликають залежність, або цькування, яке там відбувається. Людина, яка думає про самогубство, шукає слово «самогубство», а їй показують різні способи його скоєння. Це жахає батьків. Батьки насправді цінують те, що мають голос в уряді. Можливо, це тому, що я перша губернаторка-мати в Нью-Йорку і розумію це. Я виховала дітей. Я знаю, під яким тиском вони перебувають. 

Є ще дещо, що ми зробили: я дуже пишаюся тим, що ми стали найбільшим штатом країни, який запровадив повну заборону мобільних телефонів у школах. Ви можете сказати, що це порушує їхні права за Першою поправкою. Я ж кажу, що захищаю їх від довічної залежності від пристрою, через який вони більше не матимуть людських стосунків.

Ви запитали, як я ухвалюю рішення. Іноді я довіряю інтуїції, іноді хочу підтвердження з реального світу — тоді виходжу й розмовляю з людьми в школах, їдальнях, веду багато бесід із молоддю. Коли приблизно рік проводила круглі столи по всьому штату Нью-Йорк, щоб зібрати інформацію, учні були настільки стурбовані тим, що можуть пропустити сповіщення. «Дівчата зустрічаються в туалеті, щоб спланувати заходи на п’ятничний вечір, а мене щойно виключили, і мене ще й висміюють через те, що на мені вдягнено. А тепер у них є моє фото в непристойному вигляді, яке розсилають по школі». Ці діти паралізовані. Одна молода людина, мабуть, учениця шостого класу, сказала мені: «Ви маєте врятувати нас від самих себе. Ми не можемо відкласти телефони. Нас піддадуть остракізму». Тоді я сприйняла це близько до серця й сказала: «Я вас захищу. Я захищу цих дітей».

Ми буквально запровадили це у вересні. Результати опитування, проведеного лише в травні цього року, показують, що від 75 до 80 відсотків опитаних шкіл дали переважно позитивні оцінки. Діти, які спочатку опиралися, тепер заводять друзів особисто. Спілкування стало більше. Вони набувають навичок міжособистісного спілкування, які ви хотіли б бачити у своїх майбутніх працівників, і грають під час обіду. Грають у карти. Обмінюються бейсбольними картками. Грають у шахи, бінго. Це майже смішно, але вони знову просто діти. У них буде достатньо часу для стресів реального світу. Вони зможуть підсісти на соціальні мережі пізніше. Зможуть підсісти на свої пристрої. Усе це може бути потім, але навіщо забирати в них дитинство?

Звісно. Мої діти навчаються в державних школах Нью-Йорка. Я загалом задоволений заборонами. Я не в захваті від думки, що моя донька колись матиме телефон. Але якби ви робили це безпосередньо законодавчим шляхом, особливо щодо обмежень, на які погодилася Meta, вам довелося б створити певну доказову базу і провести аналіз балансу шкоди. 

Тут згода Meta на перевірку віку означає, що я, дорослий, маю повідомити їм свій вік за допомогою певного інструменту, і, ймовірно, показати посвідчення особи. Це великий тягар для мене, дорослого, і він не має нічого спільного з безпекою дітей. 

Мені здається, що це може не витримати перевірки, яку провели б суди, якби Meta сказала: «Насправді це надто великий тягар». Як ви на це відповідаєте? Адже головне занепокоєння полягає в тому, що замість перевірки віку підлітків ви фактично позбавили інтернет анонімності.

Доказом є те, що Meta погодилася на це в межах мирової угоди.

Meta дбає про свої корпоративні інтереси. А я дбаю про свої інтереси як громадянина.

Meta дбає про можливість залучити більше таких громадян, як ви, щоб вони взаємодіяли з нею, а вона могла більше на вас заробляти й продавати вам більше товарів. Meta вигідно, щоб ви взаємодіяли з нею. Той факт, що вони готові відступити—

Так. Їм байдуже, чи доведеться мені позбутися анонімності, щоб дивитися рекламу в Instagram речей, які мені не потрібно купувати. Я кажу, що хотів би залишатися анонімним в інтернеті, а якщо ми запровадимо перевірку віку всюди — що є одним із наслідків цієї угоди, адже кожна платформа буде змушена масштабно перевіряти вік, — я не зможу користуватися інтернетом, не ідентифікуючи себе постійно, щоб довести свій вік.

Я впевнена, що існує шлях уперед, який не вимагатиме від вас робити це постійно. Мені невідомо, що вам доведеться робити це щоразу, коли ви взаємодієте з платформою або заходите на сайт. Я не знаю, що це має працювати саме так. Дозвольте мені це з’ясувати. Я не говоритиму чогось, не знаючи відповіді, але ви порушили цікаве питання. Справді. Проте я зосереджена на тому, що ми зібрали дані по всій країні, щоб дізнатися, що сьогодні відбувається з нашою молоддю. Я не можу покладатися на батьків у питанні запобігання цьому, бо саме батьки кажуть мені: «Будь ласка, зробіть щось. Я не знаю, як це зупинити. Моя дитина котиться вниз».

Одна мама розповіла, що щодня о третій її чоловік залишає роботу, щоб переконатися, що їхній син, якого цькують і переслідують у школі та який заходить на похмурі сайти, не накладе на себе руки, коли повернеться додому. Хто хоче жити з такою загрозою? Коли я була дитиною, або коли дітьми були мої діти, такого не було.

Світ змінився, і це знову ж таки не означає відмову від прогресу чи інновацій. У мене тисячі прикладів того, як я запрошувала сюди технологічні компанії. Навіть Micron — найбільша інвестиція приватного сектору в історії Америки. У Сирак’юз виникне 50 000 робочих місць, бо я активно боролася за цю компанію. Вона відкриється за два роки. Це надзвичайно: у штаті Нью-Йорк вироблятимуть чипи пам’яті, необхідні для роботи ШІ. Мої заслуги в залученні інновацій бездоганні, але коли є сфери, де потрібні запобіжники для захисту людей, я втручатимусь і робитиму це. Я добре до цього ставлюся. Це рішення, яке ми ухвалили, і, думаю, його переважно підтримують багато батьків. Колись молодь оцінить, що її від цього вберегли, а інші люди, які до цього пристосуються, зрозуміють: тепер так буде.

Так багато технологічного регулювання, особливо впродовж останнього десятиліття, стикалося з Першою поправкою. Знову ж таки, на мою думку, ми уникали розмови про Першу поправку, говорячи про статтю 230 або інші хибні відволікання, які дозволяють нам не визнавати, що багато з цього важливим чином виглядає як регулювання висловлювань та самовираження. Ще один хороший приклад, який, думаю, розвиватиметься, — обмеження на «привидну зброю» у штаті Нью-Йорк. Ідея полягає в тому, що в Нью-Йорку не можна друкувати деталі зброї на 3D-принтері.

Цього тижня ми опублікували матеріал про Коді Вілсона, який надрукував першу зброю на 3D-принтері. Він створив інструмент, що обходить принцип роботи закону. Він називає це «гокулізацією»: збирається стерти відбиток із хешів файлів зброї для 3D-друку, щоб інструмент, який сканує файл на рівні 3D-принтера, не розпізнав зброю і все одно її надрукував. Це гра в кішки-мишки. Це технологічна гонка озброєнь.

Можете сказати Коді, що наступного разу я його випереджу. Я не завжди можу бути на передовій, коли бачу, що хтось навмисно обходить закон. Закон забороняє мати надруковану на 3D-принтері зброю у штаті Нью-Йорк. І якщо ви вважаєте нормальним, щоб людина з серйозними проблемами психічного здоров’я, яка хоче розстріляти дітей у вашій школі, виготовляла «привидну зброю на кухонному столі або створювала завод боєприпасів там, де його не було, без регулювання, перевірок біографії чи будь-чого іншого, а люди транслювали це так, ніби це нормальна річ, — якщо ви кидаєте мені виклик у цьому, я кажу: вперед. Бо ви ступаєте не на ту територію.

Я питаю про реалізацію. Я розумію бажання не допустити 3D-друку зброї і розумію, що багато людей, мабуть, воліли б, щоб цього не відбувалося.

Так, це погано. Це жахливо. Це неправильно.

Але реалізація цього означає, що в певний момент сам принтер має знати: «Ця річ — зброя, і мені не можна цього робити».

Саме так.

Це певний вид регулювання самовираження. У нас є випадок із електронною книгою з відкритим кодом, яка має вигляд зброї. Люди створили її просто для того, щоб перевірити, чи спрацює програмний детектор. Хоча це не зброя, вона виглядає як зброя, і тут виникає дуже складна для державного регулювання межа. Як ви це бачите? Ви хочете, щоб принтери буквально розпізнавали предмети, схожі на зброю, чи підхід має бути більш технічним — наприклад, база даних або реєстр?

Я хочу переконатися, що ми досягаємо потрібної мені мети, а як саме — з’ясую. Як я вже сказала, коли ухвалюю рішення, особливо у сфері технологій, де типовий державний службовець не має достатньої компетентності, я збираю найрозумніших людей. Тож я використаю наявну основу, але потім вийду й скажу: «Розкажіть мені, як зробити так, щоб ніхто не міг обійти те, чого я намагаюся тут досягти», — і я цього доб’юся. Якщо з першого разу не вийде, зроблю це вдруге, а потім утретє, бо не дозволю, щоб це сталося. Так, є й інші обмеження, які виникають. Я це розумію.

Це не ідеально, але я також не вважаю розумною ідею дозволяти людям виготовляти зброю масового знищення на кухонному столі та вбивати дітей. Тож я буду тією, хто скаже «ні». Я воліла б мати регулювання, яке захищає та запобігає цьому. Використовуйте 3D-принтери для будь-яких добрих цілей. На 3D-принтерах можна створювати всілякі речі. Це не заборона 3D-друку. Йдеться про незаконне використання, адже у штаті Нью-Йорк не можна мати зброю без перевірки біографії, регулювання та реєстрації. У нас є всілякі правила, і це одна з причин, чому ми — один із найбезпечніших штатів Америки. Найнижчий рівень смертей від збройних убивств в Америці. Це надзвичайно, бо правила працюють. Тож не всі люблять правила. Я це розумію. Це не Дикий Захід. Це Нью-Йорк. Ми зробимо все правильно.

Якщо в цій розмові вимальовується певна тема, то це питання: наскільки уряд може стежити за тим, що відбувається на моєму комп’ютері, і наскільки він може вказувати мені, що я можу робити зі своїм комп’ютером? Можливо, це розмова, якій 40 років, але з часом вона стає дедалі актуальнішою. Ми кажемо, що обмежимо те, як підлітки можуть користуватися телефонами. Ми обмежимо те, що можна друкувати на 3D-принтері. Зворотний бік цього… Я б сказав, що спротив стеженню є двопартійним. Спротив камерам Flock є глибоко двопартійним. Він руйнує партійні межі.

Так.

Ви передбачили бюджет для поліцейських департаментів на модернізацію та встановлення камер Flock. Як ви сприймаєте цей спротив стеженню?

Я розумію тривогу з цього приводу. Справді розумію.

Але ви бачите, що все це одне й те саме, правда?

Я не маю повного контролю над тим, як люди користуються своїми комп’ютерами. Це перебільшення. Так і є. У нас є дуже вузька, конкретна мета й завдання уряду — захистити молодь, бо компанії зайшли надто далеко. Якби вони самі встановили ці обмеження, коли дані почали показувати, що це шкодить дітям, [але вони цього не зробили]. Вони перестали дозволяти власним дітям користуватися цим, але дозволили піддавати цьому всіх інших, знаючи про шкоду. Ось тоді уряд має втрутитися і регулювати бізнес. Ми не робимо цього як перший крок.

Моя позиція більш невтручальна. Впроваджуйте інновації, робіть добрі речі, продавайте свій продукт. Чудово. Це називається капіталізмом в Америці. 3D-принтери — чудові. Доки я не дізнаюся, що з них виготовляють зброю, здатну вбивати людей, або деталі для переробки Glock. Можливо, це легальний Glock, зареєстрований на вас, — чудово, але ви можете отримати маленьку пластикову деталь розміром із Lego, вставити її, і раптом зброя зможе робити незліченну кількість пострілів за хвилину. Тепер це зброя масового знищення.

Уряд має певною мірою стежити. Стежити за надмірностями, але не придушувати особисте використання, інновації чи компанії. Коли вони заходять надто далеко або не здійснюють саморегулювання, ігноруючи власні внутрішні дані та вважаючи, що їм це зійде з рук, саме тут ми перебуваємо сьогодні.

Я просто пов’язую між собою «я хочу певним чином користуватися своїм принтером», «є зв’язок із урядом, який каже “так” або “ні”» і те, що люди думають про такі технології, як Flock: «Я хочу їхати автострадою надто швидко, а автоматизований зчитувач номерних знаків відстежить це й надішле мені штраф поштою». Або: «Поліція використовуватиме це добре чи погано, іноді переходячи межу, а регулювання буде недостатнім», або «Я взагалі не хочу цих камер». Саме це ми чуємо від такої кількості людей у такій кількості громад, незалежно від партійної належності. Насправді дозвольте процитувати вам один вислів —

Якщо ними зловживають, це має припинитися.

Звісно. Нещодавно генеральний директор Flock сказав багатьом людям, зокрема The Verge, що помилявся, вважаючи, ніби регуляторний процес забезпечить захист громадянських свобод. Він припускав, що уряди штатів і місцеві органи влади встановлять для Flock запобіжники, які не дозволять, наприклад, поліцейським надмірно обшукувати базу даних або стежити за людьми. Наприклад, стежити за колишніми дівчатами — ми чуємо, що поліцейські використовують Flock і для цього. Це досить нищівний вирок. Штат розгортає камери для стеження за людьми без необхідних обмежень, а компанія, яка постачає камери, каже: «Насправді ви помилялися щодо цього».

Штат не розгортає їх. Я виділяю кошти на всілякі технології. Місцеві органи влади самі вирішують, як їх витрачати. У мене немає контракту з Flock. Це неправильна характеристика ситуації.

Але кошти не передбачають обмежень?

Я використовую кошти на понаднормову роботу поліцейських. Основна мета — комп’ютери в поліцейських автомобілях. А якщо йдеться про зчитувачі номерних знаків, то це відрізняється від камер Flock, які автоматично передають інформацію без втручання людини, — саме проти цього я заперечую.

Гаразд.

Якщо поліцейський каже: «Ця людина розшукується за вбивство, ходімо її затримаємо», — ви будете раді, якщо ми її розшукаємо. Але ми не говоримо про те, щоб ШІ чи машина автоматично передавали інформацію іншим відомствам — чи то ICE, чи комусь іншому. У штаті Нью-Йорк не про це йдеться. Ми не хочемо, щоб так відбувалося. Якщо мені потрібно посилити регулювання в цій сфері, я це зроблю. Я без проблем перевірю—

Чи можете ви пов’язати це з коштами, які виділяєте на цю технологію, і сказати: «Ви маєте використовувати її ось так»?

Так, можемо. Ми можемо це розглянути. Це спостереження. Для мене це нова інформація — що нам слід запровадити обмеження щодо способів її використання. Безумовно.

Чого б ви попросили генерального директора Flock, щоб полегшити цю роботу?

Я сказала б йому переконатися, що інформацію можна збирати лише певним способом. Її мають перевіряти люди, щоб вирішити, чи потрібно передавати її іншому правоохоронному органу, ФБР або до списку розшукуваних осіб. Саме для цього ми переважно й хочемо використовувати систему.

Я не хочу Великого Брата. Я не хочу необмеженого стеження за американцями, яке викликає в них тривогу. Це суперечить почуттю свободи, яке ми всі маємо і заслуговуємо мати, живучи в цій країні. Це не країна, де уряд має стежити за всім, що ви робите, але якщо нам потрібно зупиняти злочини й випереджати злочинців, які постійно намагаються випередити нас, я також маю діяти на випередження й намагатися цим керувати, інакше ми матимемо беззаконне суспільство. Людям завдають шкоди, і тоді нездатність уряду втрутитися стає його провалом.

Ми ще поговоримо про дата-центри, але думаю, що дата-центри також спричиняють це. Відбувається певне перегрупування. Це не питання правих чи лівих. Не демократичні й не республіканські питання. Вони руйнують традиційно дуже міцні партійні зв’язки, які існували в цій країні майже десятиліття. Стеження — один приклад, дата-центри — інший. Ви бачите це — це перегрупування?

У цьому немає нічого поганого.

Я вітаю це. Я давно чекала, коли з’явиться більше питань, навколо яких зможуть об’єднатися всі люди, усі американці, і знайти спільний ґрунт. Коли я проводжу круглі столи по штату, а я провела їх багато, я не знаю, розмовляю з демократами чи республіканцями. Я знаю лише, що це люди, які непокояться через те, що відбувається в їхніх громадах із гіпермасштабними дата-центрами: їх будують, вони створюють шум, спричиняють перебої та споживають енергію. Чи збільшує це їхні власні рахунки за комунальні послуги? Вони стурбовані цим. 

Ні, це важливо. Це важливий момент нашої історії — з’ясувати, що існують спільні інтереси. Можливо, це прорив, якщо обрані посадовці зможуть нагадувати людям: «Послухайте, ви погоджуєтеся зі своїм сусідом-республіканцем, хоча ви демократ, або навпаки». Це добре. 

Грег Ебботт, губернатор Техасу, наслідував наш приклад із мораторієм на гіпермасштабні дата-центри — не менші центри для університетських досліджень, освітніх чи медичних установ. Ми дуже конкретні: йдеться про великі дата-центри. Але те, що штат Техас пішов за нами, про щось говорить. Це свідчить, що американці загалом кажуть: досить.

Найгрубіша версія цього запитання: хіба це просто не означає, що зараз рік виборів?

Ні.

Ви так не думаєте?

Ні. У штаті Нью-Йорк це стало проблемою лише нещодавно. Нещодавно нас буквально завалили 30 заявками. Для мене це був момент прозріння: «Хвилинку, якщо ми забезпечимо живлення всіх цих заявок на затвердження, скільки енергії залишиться для всіх інших у штаті?» Наведу один приклад: у північній частині Нью-Йорка є округ Сент-Лоренс. Наразі там розглядають п’ять заявок на дата-центри. Я запитала: «Скільки енергії вони всі споживатимуть?» Еквівалент усього, що я виробила б на одному ядерному реакторі. 

Тож я намагаюся будувати більше атомних електростанцій. Я хочу випередити події, спробувати знизити вартість електроенергії й гарантувати, що в нас ніколи не буде дефіциту. Уся робота одного ядерного реактора буде спожита п’ятьма дата-центрами в одному з моїх 62 округів. Ви очікуєте, що уряд скаже: «Хвилинку».

Якби це виникло переді мною п’ять років тому, я зробила б це п’ять років тому. Це взагалі не має стосунку до виборчої політики. Насправді мій опонент підтримує дата-центри. Президент підтримує дата-центри. Саме вони опинилися не на тому боці історії в цьому питанні. Якби вони були розумними, то сказали б: «Знаєте що, губернаторка має рацію. Давайте займемо чітку позицію в цьому питанні, бо наші виборці нас тут не підтримують».

Ось що я маю на увазі, коли кажу про питання перегрупування. Президент справді підтримує дата-центри. Він називає їх «машинами для друку грошей», що, на мою думку, дуже смішно. Незрозуміло, чи він знає, що насправді відбувається в дата-центрі. Але в Техасі ми бачимо подібний мораторій.

Ми щойно опублікували матеріал про республіканських виборців у Флориді, затятих прихильників MAGA, людей, які організували мітинг Stop the Steal і заявили, що не голосуватимуть за Байрона Дональдса, якщо він переможе на праймеріз. Він переміг і збирається балотуватися на платформі підтримки дата-центрів. Подивимося, чи змінить він позицію, але це і є перегрупування. І я хочу зрозуміти, чи відповідь полягає лише в тому, що через рік, коли завершиться ваш мораторій, усе закінчиться і ми знову почнемо будувати, чи ви очікуєте на конкретне рішення, яке дозволить відновити будівництво.

Кілька моментів. Через рік громади штату Нью-Йорк, які хочуть приймати гіпермасштабні дата-центри, матимуть у своєму розпорядженні набагато більше інструментів, ніж сьогодні, і саме це я намагаюся їм дати. Я хочу, щоб у них була моя система громадських інвестицій. Я вивчила, що дата-центри зробили для громад по всій Америці. У мене є список. Я знаю, що в Саут-Бенді, штат Індіана, громада отримала вигоди на 143 мільйони доларів. В інших районах були бонуси для вчителів, підтримка доріг та інфраструктури, енергетичної інфраструктури. 

Я хочу, щоб наші мешканці знали: їхні місцеві обрані посадовці уклали найкращу можливу угоду, адже подумайте про переговори між мером невеликого міста, який, можливо, працює неповний день, невеликим персоналом економічного розвитку і технологічним гігантом.

Це відбуваєтьсÑ